Учасники дискусії обговорили, як поєднуються індивідуальна та суспільна/колективна стійкість, у який спосіб їх вимірювати, що укріплює психологічну стійкість під час повномасштабної війни, а що їй навпаки загрожує, чи можлива інституційна підтримка психологічної стійкості та деякі інші питання. 

Соціальний психолог, психотерапевт Центру «Інтеграція» Олег Покальчук окреслив параметри стійкості в двох категоріях. Якщо йдеться про соціальну стійкість, то це приналежність до певної групи, завдяки чому підвищується суб’єктність. Другий момент – психотравмуюча ситуація, коли людина втрачає свій нормальний стан. Пошук стійкості неможливий без врахування причин, які призводять до нестійкості.

Статистика та дослідження останнього часу фіксують зростання кількості звернень до фахівців із психологічними проблемами й водночас зниження рівня соціальної стійкості. У суспільстві поглиблюються розбіжності між двома групами – тими, хто особисто й безпосередньо пережив досвід війни, й тими, хто зазнав меншої травми, хоча страх очікування втрати може бути навіть гіршим.

На системному/інституційному рівні держава докладає певних зусиль, але не встигає за соціальною динамікою. Наприклад, в українському війську катастрофічно не вистачає спеціалістів й існує потреба у фельдшерах-психологах, які надають першу (санітарну) психологічну допомогу. Для формування інституційної стійкості ключовим чинником є довіра до державних очільників. 

Світлана Чуніхіна, політична психологиня, заступниця директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, вважає, що відомий вислів Фрідріха Ніцше - «усе, що нас не вбиває, робить нас сильнішими» - вдало описує феномен психологічної стійкості.

Стійкість складається з трьох моментів, стверджує психологиня. По-перше, не дати себе вбити перед обличчям екстремальних обставин, адаптуватися, призвичаїтися жити у надскладних ситуаціях. На другому, проміжному, етапі ми маємо відновитися від завданої нам шкоди. І тільки потім стати сильнішими. 

Згідно з дослідженнями, вразливими нас роблять насамперед соціальна ізоляція та бідність, а захищає те, що мобілізує. Наприклад, людей мобілізує загроза блекаутів, їм вже відомо, як діяти у подібній ситуації. 

На думку Світлани Чуніхіної, про психологічну стійкість свідчить вміння «залишатися живим в екстремальних обставинах» замість того, щоб «завмирати». «Бути живим» – значить вміти планувати, наважуватися ризикувати тощо. 

Для суспільної/колективної психологічній стійкості важливі переживання чогось разом під час війни. Якщо такий спільний досвід відсутній, виникають протиріччя: приміром, між людьми, що поїхали з України, й тими, хто залишився. 

«Визнання того, що ти зламний й ти можеш зламатися, що обставини можуть бути настільки сильними, що ти їх не зможеш перебороти – з цього починається справжня незламність. Коли ти зустрічаєш цю жахливу реальність, яка може бути сильнішою за тебе, відкрито й приймаєш рішення боротися – оце і є незламність, це і є стійкість», –  підсумувала експертка.

«Я - екстремальний психолог. Такі спеціалісти працюють при ліквідації надзвичайних ситуацій, при евакуації населення, і звісно, з особовим складом ДСНС. Тому з поняттям «стійкості» доводиться працювати часто. А межа стійкості часто виявляється розмитою, бо у кожної людини своя стійкість», –  зауважила Іванна Давиденко, головний фахівець відділу психологічного забезпечення управління психологічного забезпечення та соціального захисту Департаменту персоналу апарату ДСНС України.

«Для когось зреагувати на емоційний компонент – це вже стійкість. А для когось стійкість – відновлення після травматичної ситуації», –  продовжила вона. На думку фахівчині, стійкість є, коли обидва компоненти працюють ефективно і правильно.

Іванна Давиденко також підкреслила, що слово «стійкість» зараз є дуже модним, й люди бояться бути нестійкими. Натомість у суспільстві варто поширювати думку, що бути нестійким – це нормально, адже коли людина визнає свою нестійкість, є вірогідність, що вона почне розмірковувати над тим, що зробить її стійкішою.

На інституційному рівні для підвищення стійкості потрібно враховувати різні потреби окремих груп людей – у цивільних та військових не однакове сприйняття того, що відбувається. Те ж саме стосується ВПО, людей, які втратили житло, дітей з ТОТ, поранених тощо. Єдиний протокол не працюватиме. «Для того, щоб інституційний рівень був ефективний, необхідно чути людей і розуміти, що їм потрібно», –  вважає психологиня.

«Стійкість – дуже практичне поняття. Завдання «Стійкої України» – фасилітувати діалог між професіоналами: рятівниками, психологами, тими, хто приймає рішення. Адже ті, хто працюють «в полях», знають все про психологічну стійкість», –  сказав генеральний директор ГО «Стійка Україна» Дмитро Теперик.

Практичні напрацювання щодо стійкості потрібно трансформувати у концептуальну рамку. Фактори, які формують стійкість, можливо виміряти, а також навчити агентів стійкості, які здатні «передавати» стійкість на локальному рівні в різних організаціях та громадах. Але наскільки стійкими є самі агенти стійкості – відкрите питання.

«Ми в співпраці з колегами зробили дослідження у восьми країнах у 2022 і 2023 році. Єдина країна, де підвищився рівень індивідуальної стійкості, – Україна. Це відбувається через те, що українці щоденно переживають разом ворожі атаки й всі інші негативні події – загибель друзів і родичів, відсутність електрики, тощо. Спільний досвід зміцнює індивідуальну стійкість майже як спільна історія впливає на національну ідентичність», –  зазначив Дмитро Теперик.

Під час міжсекторальних кризових симуляційних навчань, які «Стійка Україна» проводила у восьми областях, акцент робився на комунікації та координації  залучених служб, відомств та організацій. На жаль, взаємодія між ними не завжди була успішною. 

Ще одна вразливість пов’язана з діями у режимі відповіді, проте для вибудови стійкості необхідний форсайт, передбачення того, що може принести наступна криза й підготовка до неї. «Усі складові стійкості вже наявні в Україні – просто треба цей пазл скласти», – резюмував експерт.

Наприкінці обговорення його учасники поділилися декількома практичними рекомендаціями стосовно психологічної стійкості. Серед них – порада менше користуватися соціальними мережами та цінувати оточуючих, не забувати про себе й те, що персонально вам приносить задоволення та збільшує ресурс, шукати творчі способи змінити ситуацію, підсилювати відчуття приналежності через соціальні зв’язки та мережування – спілкування з однодумцями й надбання нових друзів у реальному житті.

Дивитися повну трансляцію YouTube