Експерти з України та Естонії дискутували про безпекові виклики перед Україною та їх наслідки, а також зарубіжний досвід, зокрема, балтійських країн. У питанні формування стратегії національної стійкості для України.

Говорячи сьогодні про питання безпеки, не тільки в регіональних контекстах, а також і на глобальному рівні, варто відзначити, що досить довгий час мова йшла, передусім, про так звану зовнішню безпеку. Особливо це стосується України. Ситуація змінилася із початком російської агресії, анексією Криму та бойовими діями на Донбасі. Саме ці події змістили безпекові акценти із площини зовнішнього у площину внутрішньої політики України, коли зактуалізувалися абсолютно нові загрози та виклики національній безпеці та суверенітету нашої держави.

«З’явилися нові джерела небезпеки – внутрішні, як-то свавілля поліцейських, політична турбулентність, невизначеність у сфері культури, повернення у політику люстрованих «старих» кадрів та інші. В таких умовах, що загрожують внутрішній безпеці України, каталізаторами цих процесів виступають до того ж війна з Росією та пандемія Covid-19», - зазначає Любов Цибульська, керівниця аналітичної групи з протидії гібридним загрозам Українського кризового медіа-центру.

Нормандський формат і Тристороння контактна група – це тактика, а не стратегія України.

В цьому контексті важливим постає питання: чи спроможна Україна знайти релевантні відповіді на ті загрози та виклики, із якими вона зіткнулася в реаліях світової економічної кризи, пандемії Covid-19 та гібридної агресії РФ. На думку екс-представника України в політичній підгрупі тристоронньої контактної групи по врегулюванню ситуації в Донбасі Романа Безсмертного, український політикум, як і українське суспільство в цілому, перебуває у стані інституційної та концептуальної невизначеності та неспроможності організуватися. На його переконання, це, зокрема стосується розуміння ролі Нормандського формату та Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України.

Експерт переконаний, що і Нормандський формат, і Тристороння контактна група радше виконують тактичні, а не стратегічні цілі, діяльність в межах яких свого часу була обумовлена необхідністю виграти час в умовах відсутності можливостей спинити російську агресію, розпочату 2014 року.

З приводу комплексу заходів з виконання Мінського протоколу, узгодженого на саміті в Мінську у лютому 2015 року лідерами Німеччини, Франції, України та Росії у форматі «нормандської четвірки», Роман Безсмертний зазначає, про «блукання» у дефініціях, поскільки немає чіткого розуміння, чим є цей узгоджений протокол: угодою чи домовленістю?

«Наразі ми живемо в ситуації нової нормальності, нової звичайності. Ми мусимо вживатися в нові реалії, в яких консенсусно мають співіснувати і українська держава і громадянське суспільство», - зауважує експерт. Однією з таких реальностей є проблема реінтеграції Донбасу, яка розглядається паном Безсмертним радше як «безпечне співіснування», «безпечне протистояння», що зактуалізовують розуміння правових, інституційних механізмів «безпечного співіснування» в новій реальності. На думку експерта, це також наповнює певним змістом тактичну необхідність в межах роботи Нормандського формату та Тристоронньої контактної групи.

Як зауважує Роман Безсмертний, довгий час українська держава та громадянське суспільство існували у стані невизначеності, коли в умовах слабкої державності, за відсутності державницької позиції весь тягар війни перебирало на себе громадянське суспільство, як це було у випадку створення добровольчих батальйонів, активізацією волонтерського руху, через яскраві приклади геройства українських добровольців тощо.

Національна стійкість будується не на вертикальних, а на горизонтальних зв’язках.

Характеризуючи  виклики та загрози національній безпеці України, виконавчий директор естонського Міжнародного Центру Оборони та Безпеки Дмитро Теперік зазначив, що насьогодні «реальність загроз безпеці має нелінійний характер, коли спектр вразливостей для України після здобуття нею незалежності не тільки не зменшився, а в нових реаліях навпаки – набув усе більшого розмаїття, посилюючи загрози національній безпеці».

Оцінюючи нові політичні реалії, Дмитро Теперік відзначив той факт, що отримавши карт-бланш на президентських та парламентських виборах в Україні, коли нова політична еліта отримала вотум довіри від більшості українців, на сьогодні спостерігається падіння рівня довіри суспільства до влади. І це, на думку експерта, є тривожним знаком, яким може скористатися зовнішній агресор, що власне, ми і спостерігаємо на прикладі можливих, на думку представників української влади, «швидких та простих» рішень проблеми Донбасу, неконтрольованого обігу зброї в Україні та інших викликів національній безпеці.

В цьому контексті, як зазначає Дмитро Теперік, не останню роль відіграє саме громадянське суспільство, яке на думку експерта є «ключовим, основоположним елементом національної стійкості». На його переконання, національна стійкість має будуватися виключно на принципах паритетності і довіри між державою та громадянським суспільством. Національна стійкість не будується на принципах ієрархії, вона не є вертикальною, а постає виключно на принципах горизонтальної кооперації та синергії держави та громадянського суспільства у частині найбільш активних громадян.

Як зауважує Дмитро Теперік: «Одним з елементів успішної побудови системи національної стійкості є інформування населення про гібридні складові внутрішніх та зовнішніх загроз для національної безпеки України». На думку експерта, відсутність «рефлексивного контролю», слабкість комунікації влади та суспільства породжує нові загрози безпеці і в цьому контексті пандемія Covid-19 є певним чином уроком для усіх нас, коли наявні виклики та загрози набувають специфічних виражень у вигляді гібридних реальностей.

Ми мусимо збільшити рівень довіри між владою та суспільством.

Аналізуючи нові реалії Realpolitik для України керівник Центру досліджень регіональної безпеки при Сумському державному університеті Микола Назаров зазначає, що насьогодні «питання національної стійкості для України є вкрай важливим. Які фактори можуть допомогти Україні стати більш стійкою? На мою думку, це має бути довіра до владних інституцій з боку громадян, яка наразі вкрай низька. Якщо ми візьмемо результати соціологічних опитувань, проведених, зокрема, Центром Разумкова, то побачимо чітку динаміку довіри українців до інституту Президенства, хоча в цьому випадку мова здебільшого йде про довіру до конкретної особи. Також українці довіряють церкві, Збройним силам України та інститутам громадянського суспільства».

Експерт зазначає, що серед основних викликів та загроз перед Україною є не тільки війна, яка на його думку вже не так гостро сприймається українцями, до неї додаються також і економічні проблеми, пов’язані із рівнем життя, рівнем матеріального благополуччя українців та інші фактори. Як зауважує Микола Назаров: «Поступово війна відходить на другий план і поступається саме економічним негараздам в країні, які розглядаються як ключові фактори небезпеки для України».

В цьому контексті, на думку експерта, не менш важливою є й інформаційно-психологічна небезпека, пов’язана, передусім, із поширення відверто маніпулятивних, пропагандистських матеріалів, а також розповсюдження фейків та дезінформації.

Загрозливими для національної безпеки України Микола Назаров вважає і слабкість політичної еліти, відсутність у влади стратегічних цілей, а також слабкість державних інституцій, про що свідчать, зокрема, результати соціологічних досліджень, які демонструють достатньо високий ступінь недовіри до них. В цьому контексті необхідним. На думку експерта, є «підняття рівня довіри, демонополізація влади, реальне втілення принципів децентралізації та розширення повноважень громад».

Економічні наслідки карантинних заходів – ось що найбільше турбує українців.

Експерт політико-правових програм Центру Разумкова Олексій Розумний навів останні дані соціологічних опитувань, які показали, що для українців соціально-економічне становище України в умовах глобальної економічної кризи та пандемії Covid-19 є одним з основних джерел небезпеки.

«Результати опитувань показують, що для більшості українців найбільш важливими питаннями, які їх турбують є події на Донбасі, корупція та бідність. Саме останню вбачають як найбільш загрозливою біля 50% опитаних». Аналізуючи результати опитувань, які були проведені з березня по травень 2020 р., Олексій Розумний відзначив тенденцію щодо зміни пріоритетності загроз. Так, якщо на березень місяць Covid-19 та економічні наслідки карантину загрозою вважали приблизно однакова кількість населення, то на травень місяць вже біля 57% українців вважали, що найбільшу загрозу становлять саме економічні наслідки карантинних заходів, тоді як Covid-19 розглядався як такий, що не несе суттєвої загрози.

«Це вкотре підтверджує той факт, що чимдалі українці розглядають соціально-економічний стан в країні як такий, що визначає порядок денний національної безпеки», - зазначив експерт.

Чи є передумови для розробки концепції національної стійкості в Україні?

Дмитро Теперік: «Так, для України це на часі як ніколи. Завдячуючи західним партнерам України, широкому спектру співробітництва України з балтійськими країнами актуалізують винесення на порядок денний питання формування стратегії національної стійкості, особливо в контексті інтеграційних зв’язків України з ЄС та НАТО».

Роман Безсмертний: «Я вважаю, що це питання є важливим для України. Але воно може бути реалізовано лише в умовах формування нових еліт, з новою політичною культурою, новими цінностями, а також розвиненою соціальною інфраструктурою».

Микола Назаров: «Я згоден думкою моїх співдоповідачів про важливість розробки концепції національної стійкості України. Як на мене, то для втілення цього задуму потрібно завершити реформу децентралізації влади, бо національна стійкість, передусім, базується на стійкості спільнот, громад».

Олексій Розумний: «Так дійсно, концепція національної стійкості України необхідна і можлива але за умови подолання загроз федералізації та феодалізації України».

В умовах реформи децентралізації влади чи спроможні громади протистояти викликам і загрозам, не входячи в стан протистояння?

Роман Безсмертний: «Як на мене, то існуюча нормативно-правова база, що регулює процеси децентралізації вже не відповідає реаліям часу. Тож конче необхідно адаптувати законодавство відповідно до нових викликів. В Україні існують досить потужні регіони, які інтелектуально переросли Київ і в яких сформувалися еліти, здатні взяти відповідальність на себе. Нам необхідно змінювати модель взаємодії центру та регіонів».

Дмитро Теперік: «В цьому питанні, я думаю, Україні потрібно врахувати досвід країн Балтії, які досягли значних успіхів у розвиткові громад і громадянського суспільства».

Микола Назаров: «Треба навчити громадян бути активними, виражати свою громадянську позицію, набувати досвід активного громадянського учасництва. Бо хто, як не вони зроблять свої громади спроможними».

Олексій Розумний: «Найуразливішими будуть ті регіони, де вже існують сильні осередки регіонального впливу і які можуть використати місцеві вибори для закріплення свого статусу. Як приклад, можемо назвати Одеську та Харківську область. В таких регіонах силу можуть набрати «регіональні партії» загальнонаціонального масштабу».

Любов Цибульська: «Підсумовуючи, хочу зазначити, що кожен президент, коли приходить до влади, потрапляє в егрегор українськості і якщо він іде проти нього, це неминуче призводить до купи проблем, перш за все – для нього. Тому підтримую думку усіх виступаючих, що в Україні потрібен діалог влади та громадянського суспільства.

Повна версія дискусії доступна за посиланням: https://cutt.ly/Rasm9nl.

Андрій ЛЕБІДЬ

Центр досліджень регіональної безпеки Сумського державного університету